ВІДТВОРЕННЯ АРХІТЕКТУРНИХ ОБ’ЄКТІВ: ВІД ПРАВОВИХ РАМОК ДО СИМУЛЯТИВНИХ ПРАКТИК

Анотація

Мета. Метою статті є критичне переосмислення підходів до відтворення архітектурної спадщини в Україні – через аналіз законодавчої бази, фахових дискусій, сучасних викликів повоєнного відновлення та маніпулятивного використання відтворення як інструменту симуляції в роботі з архітектурною спадщиною. Методологія. Дослідження спирається на міждисциплінарний підхід, що включає нормативно-правовий аналіз та історико-дискурсивну реконструкцію. Застосовано методи порівняльного аналізу, контент-аналіз публікацій, а також кейс-аналіз реалізованих прикладів відтворення. Для вивчення нематеріальних аспектів спадщини застосовано елементи герменевтичного аналізу, що дозволяє інтерпретувати ціннісні смисли та соціокультурні наративи, закладені в підходах до відтворення. Результати. Визначено, що чинна нормативна база зосереджена переважно на формальних процедурах і не враховує гуманітарні аспекти спадщини, як-от автентичність, символічна цінність чи участь спільнот. Термінологія лишається розмитою, а концепт відтворення позбавлений чіткого методологічного підґрунтя. В умовах повоєнного відновлення це призводить до глибоких розривів між правом, фаховим підходом і суспільними очікуваннями. Окрім того, зафіксовано тенденцію до використання відтворення для легітимації симулятивних рішень, що підміняють змістовну роботу зі спадщиною. Наукова новизна дослідження полягає у спробі концептуально оновити уявлення про відтворення архітектурної спадщини як складний міждисциплінарний процес, що поєднує технічні, правові, методологічні та гуманітарні виміри. Практична значущість реалізується у виокремленні ключових суперечностей сучасної нормативної та проєктної практики, а також у формуванні підходів до розрізнених способів утручання, розпізнавання симулятивних стратегій і створення партисипативних сценаріїв, які можуть бути враховані в розробленні політик у сфері післявоєнного відновлення.