ОСОБИСТІСТЬ У «ПОСТГЛОБАЛЬНОСТІ» НОВОГО СОЦІУМУ ЯК «HOMO SPIRITUS IN UNIVERSUM CONCENTUS»: ЕПІСТЕМОЛОГІЧНИЙ ТА ОНТОЛОГІЧНИЙ ПІДХОДИ

Анотація

Вступ. Постглобальна архітектоніка соціуму не вибудувалася до кінця, але її обриси проглядають на цивілізаційному,
культурному, політичному, економічному, а також особистісно-психологічному та емоційному рівнях. Метою дослідження стала
концептуалізація феномена особистості в «пост глобальності» нового соціуму, що трансформується у стан «Homo Spiritus in
Universum Concentus». Ключове завдання дослідження полягає у здійсненні перевірки того, чи є «постглобальність» одним зі
способів збереження життя глобалізованого світу. Використано такі методологічні принципи: онтологічний, епістемологічний.
Результати дослідження. «Постглобальність» представлено як нове явище, що й актуалізувало визначення місця та ролі
особистості в новому стані соціуму. Визначено, що «постглобальність» має радше негативну конотацію з огляду на те, що
глобалізований світ маскується в нових зразках дискурсу. Підтверджено, що сучасна теорія особистості формується в контексті
онтології соціуму. Показано, що базисом особистості є не тільки генетичні, біологічні, фізіологічні (структурні) особливості,
соціум і культура, але й більшою мірою трансцендентна її частина – дух, душа, свідомість. Соціальна епістемологія умовно
розмежовує антропологічні поняття «людина», «індивідуум», «індивідуальність», а також з’єднує різні моделі реальностей –
онтичну та онтологічну (фізику та «чисту модель»). Філософська метаонтологія показала, що особистість постає
універсальністю, всезагальністю у системі відносин «універсум – соціум – людина». Підтверджено, що запропонована автором
модель «Homo Spiritus in Universum Concentus» може слугувати підґрунтям для прийдешнього історичного етапу формування
світу, в якому можливе: самовідродження особистості, її творчості; відтворення глибинних архетипів етнокультурного та
релігійного різноманіття у суспільних відносинах; збереження природних програм, зумовлених біологічними особливостями
людини. Обговорення. Особистість подано як активно діючий соціальний суб’єкт, який може змінити середовище свого існування. Знеособлення природи, утилітарний підхід до природи та до людини породжують ризоми. Зроблено висновки, що
особистість – це морально-етичний феномен, який представлений як єдність цілепокладань, інтенціонально та гармонійно
спрямованих на інші особистості, які, своєю чергою, конструктивно впливають на неї саму. Така єдність може сформуватися в
майже ідеальному соціальному середовищі. Тому запропонована модель соціуму «Homo Spiritus in Universum Concentus»,
зважаючи на пришвидшення часу, у майбутньому є оптимальною.