Діджиталізація освітнього простору: тенденції і перспективи

Анотація

У вступі виявлено необхідність аналізу архітектури глобальних інформаційних мереж, яка не редукується ні до формальної, ні до змістовної складової мережі як структури. Показано, що пройдений соціумом етап комп’ютеризації робить можливою трансформацію освітнього простору з урахуванням її діджиталізації. При формулюванні мети дослідження автори виходили з невирішеності питання причин, методів і підходів при формуванні віртуального простору сучасної освіти. Зважаючи на специфіку об’єкту дослідження, автори спиралися на системний та соціокультурних підходи, а також на методологічну базу акторно-мережевої теорії. В основні частині розглянуто питання формування віртуального освітнього середовища. На основі аналізу розвитку інформаційних мереж та освітніх онлайн сервісів виявлено, що тенденцією становлення освіти у найближчі роки є її діджиталізація. Встановлено, що, попри переваги інноваційних технологій, система глобальних інформаційних мереж втрачатиме стабільність без виявлення і реалізації закладеного в неї соціокультурного потенціалу. Спираючись на ідеї представників акторно-мережевої теорії, автори отримали висновок про те, що освітній простір інформаційного суспільства заповнюють не лише учасники освітнього процесу, а й технічні пристрої, комунікаційні системи, бази даних, системи дистанційного навчання тощо. У висновках автори дійшли думки про те, що інформаційно-технологічна революція, а також процес діджиталізації як її прикладна складова не лише трансформують соціальну реальність, а й закладають підґрунтя для подальших соціокультурних змін. Сформульована гіпотеза про те, що глобалізація інформаційних мереж у короткостроковій перспективі провокуватиме інформаційно-комунікаційну революцію в глобальному масштабі.