МІСТО ЯК ЕКСПОЗИЦІЯ: КІНЕМАТОГРАФІЧНІ, ТЕАТРАЛЬНІ ТА МУЗЕЙНІ ПІДХОДИ ДО ОРГАНІЗАЦІЇ ПРОСТОРУ

Анотація

У статті досліджується концепція музейних експозицій, застосована до міського середовища, де архітектурні об’єкти та простори функціонують як частини візуальної експозиції. Мета статті полягає у виявленні можливостей застосування кінематографічних, театральних і музейно-експозиційних підходів до формування сценаріїв сприйняття міського простору. Архітектурне середовище розглядається як експозиція, що функціонує за принципами сцени, кінокадру та виставкового простору. Методологічну основу становить міждисциплінарний аналіз, що поєднує принципи кінематографу (послідовність кадрів, рух погляду), театру (мізансцена, сценографія) та музеєзнавства (експозиційний простір, сценарій, акценти). Застосовано порівняльний, типологічний і семантичний підходи до міського середовища. Результати. Обґрунтовано доцільність осмислення міста як експозиції з власним маршрутом, драматургією і композиційними вузлами. Архітектурні об’єкти інтерпретуються як «експонати», а просторові переходи – як послідовність кадрів або сцен. Виявлено аналогії між музейними прийомами (центрування, ізоляція, освітлення, розрядка простору) та містобудівними засобами (домінанти, перспективні осі, площі, курдонери, світлові акценти). Підтверджено роль сценарію й послідовності сприйняття у формуванні просторової драматургії. Наукова новизна. Уперше запропоновано концепцію міста як експозиційної системи зі сценарною логікою, побудованою на принципах кіно, театру й музею. Обґрунтовано доцільність аналізу міського простору як наративної структури, де смисли формуються через організацію маршруту, акценти та взаємодію з людиною. Практична значущість. Результати можуть бути використані в містобудуванні, урбан-дизайні та під час реконструкції міських територій. Підхід забезпечує читабельність простору, емоційне залучення та формування ідентичності середовища. Сценарність і експозиційність підсилюють роль міста як комунікативної та культурної системи.