МЕДІАТИЗАЦІЯ ПУБЛІЧНОЇ СФЕРИ

Анотація

Вступ. У сучасному свiтi все частіше артикулюється нетрадиційне поняття спільноти, пов'язане з поняттям комунікації. Ко-мунікація виявляється тієї сполучною тканиною, що об'єднує різних суб'єктів в єдину політичну спільноту. У цьому контексті публічна комунікація набуває особливої значущості як інструмент взаємодії та вирішення конфліктів, як підстава створення політичної спільноти. Метою статті є аналіз специфіки існування публічної сфери, що формується в сучасних медіако-мунікаціях. Для реалізації даної мети необхідно вирішити такі дослідницькі завдання: здійснити аналіз класичного уявлення публічної сфери як форми суспільно-політичної участі громадян; представити проведення публічної комунікації в практиках нових медіа. Методологія дослідження публічної комунікації закладена у працях таких дослідників, як Дж. Ролз, Ю. Габермас, Дж. Боман, Дж. Коен, А. Янг та ін. Вони застосовують комунікативний підхід до дослідження політичної сфери та процесів, які супроводжують позиціонування індивіда та соціальних груп у межах соціально-політичного поля. Результати дослідження. Нормативний ідеал публічної сфери у доробку І. Канта, Х. Арендт та Ю. Габермаса представлений як простір, де можливо відкрите вираження своєї думки, критика і дискусії. Це - простір плюральності думок, що унеможливлює монополізацію влади. Нарешті, це є простір, який забезпечує інклюзивність та рівність комунікантів. У публічній сфері постійно відбувається процес формування балансу інтересів різних суспільних акторів, тих вимог і підтримки, які вони готові надавати державним інститутам з метою вирішення значущих проблем публічної сфери. Практики неоліберальної модернізації в сучасному світі, постмодерніст-ські тренди в політиці розмивають більш-менш точне визначення меж сфери діяльності державних інститутів та акторів грома-дянської сфери. Інтернет стає ареною протесту і громадянської мобілізації. Дослідники звертають увагу на нові форми медіаучасті громадян: підписання онлайн-петицій і онлайн-дискусії; вступ до ad-hoc групи в соціальних мережах; репости або розміщення посилань на матеріали з проблемних питань та ін. Дії в мережевих медіа, названі медійною активністю, сприяють поширенню інформації, підвищенню обізнаності із соціальних та політичних проблем. Багато з них є паростками активності, що зароджується онлайн і далі реалізується в офлайн (наприклад, краудсорсінг). Але існують цифрові форми активізму, які по-вністю реалізуються в Інтернеті. Для реалізації таких практик розробляються спеціальні соціальні платформи і додатки, вини-кають спільноти так званих IT-волонтерів. Обговорення. Мережеві скептики заявляють, що соціальні мережі і блоги повели людство хибним шляхом: замість творчості та індивідуальності тут заохочуються поверхові судження, швидкість створення і споживання контенту на основі автоматизованих способів структурування інформації. Розвиток онлайнової присутності і он-лайн-спільнот вириває індивіда з реальних форм спільності, обмежує можливості в реальній соціальній взаємодії. Численні мережеві оптимісти, такі як К. Андерсон, Д. Тапскотт і К. Ширки, вважають, що медіа є ключовим елементом протестних рухів останніх років. За допомогою засобів медіа ці протестні рухи організовуються, управляються, висвітлюються, щоб якомога більше людей змогли дізнатися про них. Висновки. Здійснено порівняльний аналіз класичного концепту публічної сфери і про-явів громадської активності в сучасній культурі. Представляючи собою історично більш масштабний аналог літературних са-лонів XVIII століття, віртуальна публічна сфера як простір для інтелектуальної дискусії і суспільного діалогу відчуває дефіцит у сфері розробки адекватного алгоритму структурування та аналізу медіа-активності пересічних користувачів. В умовах функціонування електронних медіа зникає межа між приватним і публічним висловлюваннями, що позбавляє індивіда необ-хідності здійснювати трансцендентальний акт виходу в публічний простір, проблематизує можливість публічної сфери в її кла-сичній повноті. Статус публічної сфери змінюється в бік множинності сенсів. Раціональну аргументацію дискутування змінює емоційність висловлювань; через спонтанність і гіпертекстуальність комунікативних процесів розвиток дискусії буває важко простежити. Звідси виникає питання про особливості функціонування та управління процесами віртуальної публічної сфери, масштаб і глибина якої можуть перевершувати можливості державних або міжнародних інститутів щодо її регулювання.