Парадокс взаємодії: «унікальне» як всеохоплююче (трансцендентальний підхід

Анотація

Вступ. Найбільш складною дилемою у філософії є відношення феномена людини як унікальної істоти до всеохоплюючого буття. Цей парадокс пояснений тем, що і людина, і світ, як унікальні феномени, існують в реальності й тяжіють до деякого всеохоплюючого цілого, проте факт їхнього існування не має логічного пояснення. Метою даної роботи є дослідження парадоксу взаємодії «унікального» та «всеохоплюючого» за допомогою класичних фундаментальних, а також філософсько-богословських знань. Завданням роботи є здійснення концептуалізації «унікального» та «всеохоплюючого» як ідеальних моделей взаємодії. Методологією дослідження виступає трансцендентний метод, який забезпечує введення апріорних трансцендентних категорій – «унікальне», «всеохоплююче», що стали передумовою для розв'язання парадоксу взаємообумовленості унікального і загального, а також їхньої самотрансценденції. Результати. Показано, що у фундаментальному знанні виділяються головні положення: про необхідність визнання реальності існування світу, існування регулярності його устрою та пізнання його людиною. У філософії, ключовим постулатом є теза про взаємодію «людини-суспільства-Всесвіту» та суті цієї взаємодії. У той же час, «людина», «суспільство», «Всесвіт» вважаються ідеальними цілісними конструкціями-сингулярностями. Богословські постулати представлені у вигляді священних текстів, відображених в Одкровенні, де представлений Всеохоплюючий Логос, в фундаментальній доктрині про Всемогутнього, Всемудрого і Вселюбного Бога, про його істинну суть і хороші діяння. Обговорення. Уточнено, що свідомість є складною метафізичною абстракцією, топологічною конструкцією, яка недоступна емпіричному пізнанню, оскільки вона є ідеальним центром внутрішнього світу людини. Це – духовне явище, а не матеріальне, воно існує як безмежний мікрокосм. В цьому й проявляється одночасна унікальність і всеохопність свідомості. Висновки. Це дало змогу зробити висновок, що всеохоплююче створює свій власний уяви-всесвіт, в якому людина існує. Цей світ – не лише природа, а й суспільство. Але людство також є творчим, як і всеохоплююче, адже створює власну модель життя. Таким чином, точка зору людини як унікального і Бога як всеохоплюючого збігаються саме в процесі побудови буття суспільного. Тобто те, що людина робить і створює є її призначенням з боку Всеохоплюючого.