ГНОСЕОЛОГІЧНІ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ АСПЕКТИ СЛІДЧОГО ЕКСПЕРИМЕНТУ: АНАЛІЗ ПРАКТИКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Анотація

Метою статті є проведення комплексного аналізу та систематизації правових позицій Верховного Суду України щодо слідчого експерименту, визначення ключових критеріїв допустимості та достовірності його результатів, а також окреслення основних тенденцій розвитку цього інституту. Методи: дослідження ґрунтується на аналізі та узагальненні актуальної судової практики Верховного Суду. Використовується системний підхід для структуризації критеріїв допустимості доказів, із застосуванням формально-юридичного, порівняльно-правового та гносеологічного методів. Результати: обґрунтовано, що протокол слідчого експерименту є самостійним джерелом доказів, але лише за умови, що він не є підміною допиту, а містить елемент відтворення. Систематизовано критерії розмежування слідчого експерименту та інших слідчих дій (огляду місця події). Встановлено, що істотним порушенням, яке тягне недопустимість доказу, є неможливість ідентифікації та допиту понятих, оскільки це обриває ланцюг у логіці доказування. Водночас у рішеннях Верховного Суду переважає раціональний підхід, який не визнає істотними формальні порушення (наприклад, незначні технічні недоліки фіксації), якщо вони не порушують права учасників. Обговорення: до обговорення винесені питання, що стосуються необхідності подальшого осмислення достовірності реконструкції подій та недостатньої уваги до об’єктивних методів фіксації, які забезпечують метричну точність відтворення (наприклад, 3D/VR-моделювання), що дозволить поєднати класичні криміналістичні рекомендації із сучасними технологічними інструментами.