АРХІТЕКТУРНИЙ КІЧ У МІСЬКОМУ СЕРЕДОВИЩІ ЯК РЕЗУЛЬТАТ ТРАНСФОРМАЦІЙ ПУБЛІЧНОГО ПРОСТОРУ ПІД ВПЛИВОМ СОЦІОКУЛЬТУРНИХ ПРОЦЕСІВ

Анотація

Анотація. У статті досліджено феномен архітектурного кічу як складного соціокультурного явища, що формується під впливом комерціалізації, глобалізації, гіперреалізації та візуального шуму. Об’єктом дослідження виступає міський архітектурний простір, предметом – процеси трансформації його ідентичності в умовах сучасної культури. У результаті здійснено аналітичне узагальнення міжнародного й українського досвіду, визначено механізми впливу означених процесів на архітектурну автентичність і семантичну цілісність міста. Метою цього дослідження є визначення механізмів впливу архітектурного кічу на втрату автентичності та ідентичності міського середовища. Такий вплив аналізується через вивчення чотирьох ключових процесів, що змінюють сучасну архітектурну мову: комерціалізації простору, глобалізації та уніфікації архітектури, гіперреалізації та візуального шуму. Методологія дослідження ґрунтується на міждисциплінарному підході. Застосовано семіотичний аналіз міського середовища, порівняльний аналіз прикладів з України та світу, а також критичну інтерпретацію культурологічних і урбаністичних теорій. Теоретичну основу становлять ідеї французького філософа Жана Бодріяра (англ. Jean Baudrillard) про симулякрита гіперреальність, концепція публічного простору Юргена Габермаса (англ. Jürgen Habermas), а також праці американських архітекторів Роберта Вентурі, Деніз Скотт-Браун і Стивена Ізенура (англ. Robert Venturi, Denise Scott-Brown, Steven Izenour), зокрема книжка «Вчимося у Лас-Вегаса» («Learning from Las Vegas»). Результати. У результаті дослідження виявлено, що архітектурний кіч не є суто естетичним явищем, а виступає наслідком комплексної взаємодії соціокультурних процесів у міському середовищі. Було встановлено, що кіч функціонує як механізм компенсації в умовах утрати глибокої ідентичності: в умовах уніфікації середовища, домінування знакових систем і театралізованих естетик він пропонує спрощені, впізнавані й емоційно заряджені візуальні образи, які легко сприймаються масовим глядачем. Цей ефект проявляється як у середовищі історичних центрів (Київ, Львів, Одеса), так і в новій житловій забудові, зокрема у форматі стилізацій під європейське або «аристократичне» минуле. Виявлено, що гіперреальність, як це проаналізовано Бодріяром і доповнено у роботах Умберто Еко, створює передумови для тотального заміщення автентичного досвіду симульованим. Наукова новизна дослідження полягає у тому, що в українському контексті вперше запропоновано системне пояснення архітектурного кічу не як суто візуального або стилістичного явища, а як наслідку глибших культурних процесів: комерціалізації, глобалізації, гіперреалізації та візуального шуму. Також запропоновано новий підхід до аналізу міської ідентичності через призму символічного сприйняття середовища та архітектури як тексту. Практична значущість отриманих результатів полягає у можливості їх використання в процесі ревіталізації історичних середовищ, розробленні візуальних кодів для регулювання рекламного навантаження, міському плануванні, архітектурній освіті та створенні стратегій збереження локальної ідентичності. Аналіз також може стати основою для критичного переосмислення сучасної забудови та її впливу на просторову пам’ять містян.