Східні витоки в європейській архітектурі і мистецтві кінця ХІХ-початку XX століть і сучасні тенденції

Анотація

Мета:  дослідити вплив східних культур (китайської, японської) на стилістику європейської архітектури ХVІІІ – початку ХХ століть. Це дозволить аргументувати, чому не можна вважати стиль шинуазрі буквальним повторенням китайських культурно-мистецьких і архітектурних традицій і визначити, як по-різному впливали на європейську культуру Китай і Японія.Методологія. Застосовано наукові методи історичного аналізу та порівняльного аналізу. Результати. Визначено, що захоплення західноєвропейською цивілізацією східними культурами розпочалось ще наприкінці ХVІІ століття – спочатку це було тотальне захоплення китайською культурою, а з середини ХІХ століття – японською та мавританською, арабською, перською. Аргументовано, що популяризації східних культур серед західноєвропейського загалу сприяло видання історичних романів, присвячених Давньому Єгипту, Середньовіччю, Арабському Сходу. Через мистецькі твори захоплення екзотичними культурами поширилось на архітектуру, дизайн, елементи декору. Особливу увагу звернуто на стилістичну специфіку європейської архітектури і мистецтва на рубежі ХІХ– ХХ століть, визначено, що ключову роль в поширенні східних традицій відіграли митці Західної Європи – художники, поети, прозаїки, оскільки ці тенденції в мистецтві проявились раніше, ніж в архітектурі.Наукова новизна. Доведено, що захоплення Китаєм і китайськими традиціями відчувалось сконцентровано до ІІ половини ХІХ століття, коли внаслідок археологічних розкопок Трої, розкопок в Єгипті, відкриття світу Японії і налагодження торгівлі воно дещо послабшало, поступившись місцем японським та азійським впливам, впливам стародавньої романської архітектури. Водночас в історизмі й модерні відбувається певне поєднання китайських і японських впливів, що особливо помітно в декоративному оздобленні. Наведено в якості доказу захоплення китайськими традиціями на рубежі ХІХ–ХХ століть зведення в 1890 році в Москві Чайного магазину Перлова на М’ясницькій вулиці, в стилі шинуазрі, з поєднанням структури типового прибуткового будинку й елементів традиційної китайської архітектури. Практична значущість. У результаті доведено, що традиційна архітектура демонструвала консервативність, і це свідчило про наявність  властивої Китаю спадкоємності архітектурно-мистецьких традицій. Давню китайську архітектуру визначають у світі за такими рисами: специфічні силуети споруд з традиційними угнутими дахами і покрівлею з черепиці, запровадження кольорових декорованих стовпів, ширм, перенасичена деталізація, поширене застосування складного різьбленого профілю, символічний зміст сюжетів розписів, похідних від доісторичних часів, і також поліхромії, де кожний колір отримав конкретне змістове значення (базовими кольорами були червоний, золотий, синій, зелений і білий). Це відкриває шлях до застосування цих принципів у сучасному дизайні Китаю.