ОСОБЛИВОСТІ ДОПИТУ ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИХ: ВІТЧИЗНЯНИЙ ТА МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД

Анотація

Метою статті є визначення особливостей допиту військовополонених з урахуванням вітчизняного та міжнародного досвіду, проведення порівняльного аналізу шляхом зіставлення процедурних моментів. Методи дослідження: використано комплексний аналіз нормативно-правових актів, наукової літератури та практики застосування вітчизняного законодавства та закордонного законодавства, включаючи емпіричний досвід застосування процедури допиту в Україні під час дії військового стану. Результати: обґрунтовано, що ефективність допиту базується не на фізичному тиску, а на поєднанні психологічної підготовки, культурної обізнаності та технічної підтримки. Україна, яка вже має позитивний імідж у дотриманні прав полонених, може використати ці підходи для подальшого вдосконалення власної практики. Зауважено, що з урахуванням ведення активних бойових дій на всій території України, процеси щодо вдосконалення процедур допити військовополонених стикається з низкою об’єктивних та суб’єктивних викликів, таких як: обмежені технічні ресурси, недостатня спеціалізація кадрів, інформаційно-психологічна війна. Визначено, що українська практика має низку сильних сторін, таких як: швидка адаптація до умов сучасної війни; активна співпраця з Міжнародним комітетом Червоного Хреста; суворе дотримання принципу заборони катувань та жорстокого поводження; фіксація процесу допиту як доказової бази. Обговорення: подальший розвиток української системи допиту військовополонених має базуватися на модернізації технічної бази та впровадженні систем штучного інтелекту, створенні вузькоспеціалізованих підрозділів HUMINT, розширенні міжнародної співпраці, забезпеченні прозорості та контролю за дотриманням гуманітарних стандартів.