РОЗРОБКА СИСТЕМИ ЗАХИСТУ ПРАВ ПОТЕРПІЛИХ ВІД ВІЙСЬКОВИХ ЗЛОЧИНІВ В УКРАЇНІ: ВПРОВАДЖЕННЯ СТАНДАРТІВ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

Анотація

Мета: проаналізувати вже існуючі та новітні елементи систем підтримки потерпілих в Україні, при цьому з дослідження було свідомо виключено дослідження безпосередньо їх процесуальних прав; визначити плив імплементації стандартів права ЄС на регулювання цих правовідносин. Методи дослідження: загальнонаукові методи: індукція, дедукція, аналіз та синтез, узагальнення, порівняльно-правовий. Результати: встановлено, що Україна перебуває на початкових етапах побудови системи підтримки потерпілих, і одним з ключових досягнень є створення Координаційного центру з питань підтримки потерпілих та свідків, спеціалізованого підрозділу в рамках Генеральної прокуратури. Доведено, що приділяючи пріоритетну увагу військовим злочинам та міжнародним злочинам, Україна намагається вирішити проблему зволікання з заходами підтримки, які мали б бути запроваджені ще у 2014 році. Обґрунтовано, що на рівні ЄС основоположні рамки в питаннях прав потерпілих забезпечують Директива 2012/29/ЄС (що встановлює мінімальні стандарти щодо прав, підтримки та захисту потерпілих від злочинів) та Директива 2004/80/ЄС (що стосується компенсації потерпілим від злочинів). У статті визначено пріоритетні положення для приведення законодавства України у відповідність до цих наднаціональних норм, а також наголошено на необхідності вдосконалення законодавства для створення цілісної та ефективної системи захисту потерпілих. Обговорення: виявлено, що захист прав потерпілих є постійно актуальним питанням у будь-якій правовій системі, зобов’язуючи держави та міжнародні організації швидко реагувати на злочини не тільки шляхом покарання правопорушників, а й шляхом максимального відновлення прав потерпілих за допомогою ефективних механізмів. Однак на практиці ці механізми стикаються із значними перешкодами, оскільки багато правових норм залишаються декларативними та не є всеосяжними. Ця проблема стає ще гострішою для потерпілих від міжнародних злочинів, тяжкі наслідки яких вимагають скоординованих, спеціалізованих зусиль, це стає очевидним на прикладі триваючої війни в Україні. Зроблено висновок про те, що впровадження підходу, орієнтованого на постраждалих, у кримінальному провадженні є надзвичайно важливим. Це дозволить зосередитися не лише на їх процесуальних правах, а й на інших не менш важливих питаннях: правовій, психологічній, медичній та інших формах допомоги. Ефективним інструментом у цьому має стати гармонізація національного законодавства зі стандартами ЄС.