ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН УПОВНОВАЖЕНОГО ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ З ПРАВ ЛЮДИНИ З ОРГАНАМИ ПУБЛІЧНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ

Анотація

Мета: стаття присвячена комплексному аналізу законодавчого регулювання взаємодії Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з органами публічної адміністрації. Основним завданням є виявлення нормативних прогалин та суперечностей, які перешкоджають ефективній реалізації функції парламентського контролю у сфері захисту прав і свобод людини. Також метою дослідження є формулювання практичних рекомендацій щодо вдосконалення правового механізму взаємодії Омбудсмана з органами влади, які підвищать рівень забезпечення та захисту прав людини в умовах сучасних викликів, таких як цифрова трансформація, реформа децентралізації та міжнародна інтеграція. Методи дослідження: у роботі застосовано комплексний методологічний підхід, який включає формально-юридичний аналіз законодавчих і підзаконних актів України (зокрема Конституції України, Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23 грудня 1997 року № 776/97-ВР), а також адміністративно-правових норм. Використано порівняльно-правовий аналіз міжнародних правозахисних стандартів, таких як Загальна декларація прав людини (1948), Європейська конвенція про права людини (1950) та Паризькі принципи («Принципи, що стосуються статусу національних інституцій з прав людини»), схвалені Віденською всесвітньою конференцією з прав людини та Генеральною Асамблеєю ООН у 1993 році. Для оцінки ефективності правозахисної діяльності застосовано статистичний метод із використанням офіційних даних, оприлюднених Офісом Уповноваженого. Додатково використані логічний та системний методи для формулювання висновків і рекомендацій. Результати: проведений аналіз дозволив встановити низку системних недоліків у правовій основі діяльності Уповноваженого. Основними з них є недостатня імперативність приписів Уповноваженого, слабка санкційна політика (штрафи у межах 100–200 неоподатковуваних мінімумів), нечіткі процедури комунікації та взаємодії з органами публічної влади, а також відсутність обов’язковості рекомендацій у процесі нормотворчої діяльності. Вивчення статистичних даних за 2023 рік показало значний обсяг роботи Уповноваженого (понад 19 тисяч запитів, 188 подань, понад 3 тисячі моніторингових візитів), однак низький рівень виконання рекомендацій свідчить про обмеженість його реального впливу на виправлення ситуації з правами людини. Обговорення: для подолання зазначених проблем запропоновано конкретні шляхи вдосконалення законодавства. Зокрема, обґрунтовано необхідність закріплення поняття «запит Уповноваженого» на законодавчому рівні з імперативною силою, суттєве збільшення штрафних санкцій за невиконання законних вимог Омбудсмана, надання йому права ініціювати дисциплінарні та кримінальні провадження щодо грубих порушень прав людини, а також формалізацію обов’язкової участі Уповноваженого у процесах нормотворчої діяльності. Ці зміни мають потенціал значно посилити парламентський контроль та зробити діяльність Уповноваженого більш дієвою і результативною, що позитивно позначиться на загальному стані прав людини в Україні.