КОНСТИТУЦІЙНИЙ ВИМІР ПРАВА НА МЕДИЧНИЙ СУВЕРЕНІТЕТ ТА ПРАВА НА ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ ЩОДО ВЛАСНОГО ЗДОРОВ’Я (ПОРІВНЯЛЬНИЙ АСПЕКТ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ПРАКТИКИ)

Анотація

У пропонованому до уваги дослідженні розглянуто концепцію медичного суверенітету, представлену метафорично як здатність людини керувати своїм тілом з позиції «суверенної нації». В основі аналізу покладено ключове питання: «Якщо тіло людини – це суверенна нація, то хто має найвищу владу керувати її законами і політикою?», враховуючи конституційні та етичні аспекти автономії, принципу інформованої згоди та засадничих ідей у сфері охорони здоров’я та прав людини. У роботі вивчено питання пошуку конституційно-правової рівноваги між державним втручанням в інтересах громадського здоров’я та індивідуальною автономією у прийнятті рішень щодо власного здоров’я, а також розглянуто правові відповіді на глобальні виклики, зокрема, пандемічних захворювань. Метою дослідження є надання комплексного конституційно-правового аналізу поняття суверенітету у сфері охорони здоров’я з акцентом на еволюцію індивідуальної автономії у прийнятті відповідних рішень, а також на обов’язки держави у колективному управлінні системою охорони здоров’я. Доктринальний методологічний інструментарій охоплює методи конституційного права, порівняльного правознавства та аналітичного аналізу з акцентом на міжнародні документи, зокрема ЄКПЛ, Конвенцію Ов’єдо та практику органів конституційного контролю в Німеччині, Італії та інших державах. У статті визначено ключові конституційні підходи до збалансування особистої автономії та імперативів інституту громадської охорони здоров’я. До них, зокрема, належать: оцінка співмірності реалізації індивідуальних та колективних права на охорону здоров’я, наприклад, у випадках обов’язкової вакцинації; тест на пропорційність, який гарантує, що державні обмеження свободи прийняття рішень є необхідними і мінімально інтрузивними; субстантивний принцип належної правової процедури, який захищає такі фундаментальні права, як фізична недоторканність і право на приватне життя. Результати дослідження підкреслюють, що інформована згода є процедурним критерієм забезпечення медичного суверенітету, оскільки вона гарантує, що людина отримає достатню інформацію для прийняття самостійних рішень щодо власного стану здоров’я. Порівняльний аналіз європейських практик дозволяє запропонувати моделі для вдосконалення вітчизняного законодавства, в тому числі щодо забезпечення принципів пропорційності, недискримінації та дотримання процедурних гарантій. Крім того, результати проведеного аналізу сприяють розумінню медичного суверенітету як конституційного принципу. Автор підкреслює дуалістичний характер вимог щодо поваги до індивідуальної автономії та досягнення цілей суспільного добробуту, насамперед в умовах глобальних криз. Окреслена міжнародна нормативна база підтверджує потребу в законодавчому утвердженні принципу медичного суверенітету людини як невід’ємного складника людської гідності та демократичного врядування у цілому, що вимагає вироблення злагоджених підходів до захисту як особистих свобод, так і цінностей громадянського суспільства.