ПОКАРАННЯ ЗА НЕПОВІДОМЛЕННЯ ПРО ЗЛОЧИН У ПОЛЬСЬКОМУ КРИМІНАЛЬНОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ

Анотація

Мета: проведення аналізу статутних елементів злочину, описаного у ст. 240 Кримінального кодексу Польщі (карне неповідомлення про злочин). Методи: основним методом, що використовується при аналізі, є юридичний догматичний метод. Результати: аналіз вказує на те, що у випадку дії ст. 240 Кримінального кодексу об’єктом, що охороняється, є судова влада у кримінальних справах. Обов’язок повідомляти про кримінальні злочини (ті, що перераховані в розглянутому положенні і терористичні злочини) покладається на всіх, хто достовірно знає про кримінальну підготовку або спробу або вчинення такого злочинного діяння. Такий звіт, адресований органу, призначеному для переслідування кримінальних правопорушень, повинен бути зроблений негайно. Це формальне правопорушення (не характеризується його наслідками), індивідуальне щодо діяння, яке може бути вчинене в обох формах умислу (dolus directus і dolus eventualis). Кримінальне законодавство передбачає три випадки виключення кримінальної відповідальності за злочин, передбачений ст. 240 (зазначений у ч.ч. 2, 2а і 3 ст. 240). Обговорення: є сумніви, чи є каталог злочинів, на які поширюється зобов’язання денонсації, занадто широким чи ні. Розбіжності в тлумаченні виникають у контексті конфлікту між необхідністю збереження професійної таємниці та обов’язком денонсувати ст. 240 Кримінального кодексу. Необхідно дійти висновку, що законодавчо визначені елементи складу злочину неповідомлення про злочин, як правило, сформульовані правильно. Виникають певні сумніви щодо того, чи каталог правопорушень, перелічених у цьому положенні, не є надто широким. Як зазначалося раніше, інтерпретаційні розбіжності виникають у контексті конфлікту між вимогою професійної таємниці та обов’язком денонсувати ст. 240 Кримінального кодексу РП.