ПРАВОСВІДОМІСТЬ ЯК КЛЮЧОВИЙ ФАКТОР РОЗВИТКУ ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ

Анотація

Мета статті полягає у здійсненні теоретичного аналізу феноменів «правосвідомість» та «правова культура», визначенні основних ознак, структури правосвідомості та приведення її класифікації. А також: аналіз основних чинників та особливостей формування правосвідомості як фактору розвитку правової культури в Україні; визначення педагогічних проблем і практичних питань, пов’язаних із формуванням правової культури молоді та в майбутніх юристів зокрема. Методи дослідження: основою є діалектичний метод, метод аналізу, порівняння та синтезу, а також метод історизму, які уможливлюють виявлення внутрішньої сутності явищ через характеристику динаміки їх розвитку та зовнішніх проявів; важливим є комплексний підхід до створення теоретичної картини об’єкта. Результати: уточнено сутність дефініцій «правова культура» та «правосвідомість», виокремлено основні ознаки правосвідомості, визначено її структуру та приведено класифікацію. Проведено теоретичний аналіз феноменів «правосвідомість» та «правова культура». Визначені проблеми формування правової культури молоді та запропоновано теоретичний підхід для їх розв’язання шляхом впливу на правосвідомість громадян. Встановлено, що одним із найголовніших етапів формування правосвідомості у суспільстві є правове виховання, що здебільшого реалізується через виховну діяльність закладів освіти та правоохоронних органів, які покликані формувати правосвідомість та правомірну поведінку. Проаналізовано сучасний стан українського суспільства та досліджено шляхи формування правосвідомості громадян. Авторкою доводиться основна думка про те, що побудувати демократичну державу, де панує закон, неможливо без достатнього рівня правосвідомості населення. Аргументується теза, що правова свідомість має багатокомпонентний характер через те, що в ній відображається сукупність якостей, що притаманні процесам і явищам правової галузі суспільства. Подальшого розвитку набув зміст формування правової культури та правосвідомості. Обговорення: аргументується положення, що правосвідомість громадськості є соціальним забезпеченням правової держави, єдиним фактором, який може формувати та забезпечувати державно-правовий порядок. Тому правосвідомість потребує постійного раціонального удосконалення.