ГЛИБИННІСТЬ УТВЕРДЖЕННЯ ВІТЧИЗНЯНИХ СОЦІОКУЛЬТУРНИХ ТРАДИЦІЙ ПОШИРЕННЯ ЗНАНЬ У ОСВІТНЬОМУ ЛАНДШАФТІ ЄВРОПИ (НА МАТЕРІАЛАХ ДРУГОЇ ПОЛ. ХІХ СТ.)

М. Чумак

Анотація


Тематика статті торкається глибинних джерел утвердження вітчизняних соціокультурних традицій поширення знань у розрізі європейського освітнього простору. Авторський погляд звернено на детальний аналіз тематичної насиченості змістового компоненту творчої спадщини окресленого історичного періоду, який засвідчив широту наукового обґрунтування наявної фактажності – своєрідного продукту інтелектуального розвитку цивілізацій.

Рельєфно відтворено чітку практичну зорієнтованість освітніх завдань, які були основоположними у діяльності вітчизняних вищих шкіл досліджуваного історичного періоду. Актуалізовано домінування у навчально-виховному обігу цілецілісного потенціалу педагогічної майстерності, зорієнтованої на розв’язання наявних труднощів історичного періоду та задоволення наявних соціокультурних запитів того часу.

В історико-педагогічному ключі заявленої проблематики використано відповідний дослідницький інструментарій – історико-ретроспективний, системно-структурний та хронологічний методи. Використання цілої низки методологічного інструментарію дозволило визначити, що діяльність прогресивної науково-педагогічної еліти того часу, яка продовжувала широко поширювали на проукраїнській території інноваційно-освітні ідеї, стала базовою основою для більш поглибленого розвитку педагогічної справи.

Деталізовано поліфункціональність досліджуваного феномена у контексті діяльнісно-поведінкового, аксіологічного та гносеологічного аспектів. У ретроспективному ключі виокремлено історіографічні та наукознавчі витоки титульної проблематики, охарактеризовано поліфункціональність педагогічних здобутків світочів поколінь на сучасному етапі розвитку українського суспільства.

Узагальнено, що «приріст» педагогічного потенціалу на вітчизняних теренах був наслідком прогресивної діяльності освітян у різних куточках нашої держави та за її межами. Результати дослідження засвідчили про непересічний характер прогресивних починів української інтелігенції, підсилених світоглядною канвою європейської інноватики, що увійшла у широку соціокультурну практику історичного розвитку. Вітчизняні освітяни присвятили себе безкорисному служінню своєму народу, у рамках якого реалізовували прогресивні освітньо-наукові проекти

Ключові слова


знання; освіта; освітній ландшафт; період; традиції

Посилання


Бузескул, В.П. (1905). История Харьковского университета при действии устава 1884 г. Х.: Тип. А. Дарре, 89 с.

Глинский, Б.Б. (1900). Университетские уставы (1775-1884). Исторический вестник, № 2, С. 718-742.

О лицах, окончивших курс в наших университетах (1863). Журнал Министерства народного просвещения. СПб.: Типография Императорской Академии Наук, Апрель. С.174–178.

Пирогов, Н. И. (1953). Избранные педагогические сочинения. М.: Изд–во АПН РСФСР, 1953. 752 с.

Полани, М. (1985). Личностное знание: на пути к посткритической философии : пер. с англ. М.: Прогресс, 1985, 344 с.

Шип, Н.А. (1991). Интеллигенция на Украине (ХІХ в.): историко-социологический очерк. К.: Наукова думка, 1991. 172 с.


Посилання

  • Поки немає зовнішніх посилань.


Creative Commons License
Ця робота ліцензована Creative Commons Attribution 3.0 License.

ISSN 2411-264Х